Ще з дитячого садочку у Віки завжди були конфлікти з Ігорем. Цей хлопець не давав їй проходу. Намагався захищати від інших хлопчаків, натомість одержував стусанів від самої Віки. Їй не подобався Ігор, і мамі говорила, що за такого хлопця, коли виростуть, заміж не вийде.
В першому класі Віка виявила, що Ігор вчиться в їхньому класі. Скільки сліз пролила вдома, умовляючи маму перевести його в інший клас чи іншу школу. Мама говорила, що в Ігоря є свої батьки, і вони вирішуватимуть, де вчитися їхньому сину. А якщо доньці той хлопчик не подобається, то непотрібно звертати на нього уваги.
Віка росла, ходила в школу. Ігор давно не підходить до неї, не розмовляє. Коли вони зустрічаються на вулиці, обоє вдають, що не знайомі. Чому така неприязнь у Віки до Ігоря, вона не може пояснити. Як не може пояснити й того, що коли його немає в школі, то їй незатишно в такі дні. Здається чогось не вистачає.
Після останнього дзвоника, на випускному балі, Ігор запросив Віку на танок. Говорили мало, тільки танцювали, а потім іще раз, і ще. Вдома Віка думала, чому в них з Ігорем такі відносини? Адже хлопець він хороший, завжди поруч, коли дівчина того потребує, але зустрічатися, як запропонував Ігор, Віка не бажає.
Так і розійшлися їхні дороги. Ігор вступив в інститут в столиці. Віка в університет. Вчилися, зустрічалися з другими половинками. Але між собою жодного разу не перетиналися. Роки летять швидко. Вже закінчується навчання в університеті. Багато подружок Віки встигли вийти заміж. У деяких з’явилися дітки. А дівчина про таке не думає. Прагнення досягти висот на першому місці. Влаштувалася на гарну роботу, з перспективою подальшого росту. Якраз те що потрібно. Адже у Віки мета, спочатку купити квартиру, машину, а вже потім буде вибирати кандидата на її руку і серце.
Непомітно минуло десять років. Віка живе в просторій квартирі. Нічого, що квартира в кредиті. Вона добре заробляє, так що надіється швидко виплатити борги. Нещодавно купила машину. Вона правда уживана, але і ціна доступна. Згодом купить кращу.
Одного разу зателефонувала подруга шкільних років. Вона говорила, що організовує зустріч однокласників, так що рада буде бачити Віку. Дівчина не роздумувала, відразу погодилася. Їй так захотілося розслабитися, поринути в дитинство, що не могла дочекатися того числа, коли відбудеться зустріч. Віка собі не признавалася, але хотіла бачити на зустрічі Ігоря. Якось всі ці десять років він ніде не спливав на горизонті.
Ігоря Віка побачила відразу, як тільки зайшла в кафе. Він сидів крайній і уважно дивився на неї. Змужнів, що так йшло йому. Віка підійшла привіталася, весь вечір сиділи разом. Ігор багато говорив. Виявляється, всі ці роки він не випускав з виду її, Віку. Освідчився в коханні, яке зародилося ще в дитячому садочку.
Через рік вони одружилися, а пізніше в них народилася донечка. Віка почувається найщасливішою жінкою.
