По сусідству зі мною в одному будинку жила сім’я, Віка та Влад. Чудові люди – без шкідливих звичок, тихі, спокійні, справді любили один одного. Одна проблема в них була, Віка ніяк не могла завагітніти. Прийняли вони рішення вдочерити дівчину з сиротинця. Довго вони до неї ходили, десь рік, поки документи оформлялися. Це не завадило їхньому щастю, навіть навпаки, дівчинка ще більше їх полюбила, зважаючи на всі труднощі.
І от одного липневого дня 7-річна Полінка переступила поріг квартири наших сусідів. Віка та Влад були безмежно щасливі й робили для дівчинки все. Влаштували в школу, купляли новий одяг. Дівчинка була вихованою і на її поведінку ніхто не скаржився.
Одного разу Полінка вийшла гуляти з іншими дівчатками у двір. Повз дітей Надя з сусіднього під’їзду, яка завжди любила скандалити, от палець їй в рота не клади, бо й так відкусить.
– Чому чужі діти гуляють в нас у дворі? Я її раніше не бачила.
– Я не чужа, живу тут, з татом і мамою!
– А, так це ця, що з сиротинця забрали?
– Може й з сиротинця, зате мене батьки люблять. А такими злими, як ви, можуть бути тільки люди, які не знають, що таке любов.
Дівчата аж завмерли спостерігаючи, що зробить скандальна жіночка. Надя постояла кілька секунд дивлячись в очі Полінці, а потім пішла додому.
Батьки Полі вже почали перейматись, що донечка образила цю жінку, проте за деякий час зустріли сусідку у дворі. Надя йшла не сама, а за ручку з 4–річним хлопчиком.
– Віка, дякую тобі, що ви дали другий шанс Полі. Вона відкрила мені очі на життя ,– сказала Надя.
– Ти на неї не ображайся, вона ще дитина, – сказала Поліна мама.
– Я абсолютно не ображаюся. Більше того, знайомтесь – це Максимчик, скоро я його всиновлю, а поки ми разом проводимо вихідні, – заявила гордо Надя.
– Я так рада за тебе, щиро рада – сказала Віка своїй сусідці.
От так маленька дівчинка з сиротинця змогла змінити зразу декілька життів – своє, Максимчика та тьоті Наді з сусіднього під’їзду.
