Марія Василівна жила сама у своєму сільському будинку. Будинок був справний – покійний чоловік будував, усю душу в нього вклав. На подвір’ї лазню поставив. Хоча Марія була вже у роках, у свої 67 років вона сама справлялася і з будинком, і з городом, на зиму крутила банки, варила варення.
Все турбувалася про єдину доньку, щоб забезпечити її своїми заготовками. Звичайно, з роками почав бити тиск, ноги стали хворіти. Після довгої роботи на грядках, особливо після прополювання, вступало в спину, доводилося мазати її народними засобами.
Донька ж давно жила у місті. Вона закінчила університет, ще на 4 курсі вискочила заміж і з того часу рідко заглядала до рідного дому. І вареннями-сонячками не цікавилася. Приїжджала дуже рідко, та й дзвонила зрідка. Колись їй було.
З чоловіком роз’їжджала дорогими курортами, облаштовувала нову квартиру, а потім і зовсім бізнесом зайнялася – відкрила свій магазин, де продавали одяг та взуття. Згодом вона мріяла, що відкриє ще й бутік із брендовими речами. Звичайно, у цьому їй допоміг чоловік – вклав свої кошти у її магазин. Але Ольга вважала, що у всьому – її заслуга, що вона – успішна бізнес-леді.
Чоловік Олі дуже просив, щоб вона народила дитину, але та поспішала:
-Куди поспішати? Ми ж такі молоді. Треба собі пожити. Ось розкручу свій бізнес, відкрию ще бутік, тоді й подумаємо.
Але чоловік не захотів чекати: почав крутити роман зі своєю новою секретаркою, і та незабаром оголосила йому, що в них буде дитина. Чоловік пішов до молодої, невдовзі в нього народився син.
Ольга залишилася віч-на-віч зі своїм бізнесом. Вона раніше навіть гадки не мала, що успіхом своєї справи була зобов’язана колишньому чоловікові. А тепер навалилися всі проблеми разом: обманювали постачальники, знизився торговий обіг, зросла оренда. Жінка хапалася за голову.
Звернулася за допомогою до колишнього, але той відмовив, бо Оля привела до їхньої квартири співмешканця. Він і порадив, щоб вона звернулася по допомогу до нього. Молодий громадянський чоловік, як вона його називала, не хотів займатися взагалі нічим. Ігор цілими днями стирчав або в комп’ютері, або в телефоні і весь час канючив:
-Улюблена, ти ж обіцяла мені машину. Ну, коли ж ти нарешті зробиш подарунок своєму котику?
Грошей на подарунок котику не було. Бізнесмен нахопив кредитів, але це не допомогло виправити справи. А за кредитами треба було платити. Платити не було чим. Почали діставати колектори: погрожували, зустрічали біля під’їзду, могли зателефонувати до квартири глибокої ночі.
Тут голову бізнес-леді і відвідала геніальна, на її думку, ідея:
-Ігореша! У моєї мами в селі гарний будинок. Столичні дачники давно придивляються до нього. Там і лазня є, сад-город великий. Якщо його продати, то всі борги можна погасити, ще й на машинку тобі вистачить. Тільки доведеться її до нас забрати. Як ти на це дивишся?
Чоловік відволікся від комп’ютера:
-А що? Ідея чудова. Місця вистачить усім. А зі старенькими я ладити вмію.
Вже наступного дня Ольга приїхала до матері. Та була дуже рада, думала, що донька скучила. Не відкладаючи розмову в довгу скриньку, дочка почала вмовляти матір:
-Продаси будинок, будеш з нами жити. Кімната окрема буде, всі зручності. Лазню топити не треба. І з городом ти вже намаялася, все ж таки в магазині можна купити. Піч топити не треба. Та й здоров’ям твоїм займемося, підлікуємо у добрих лікарів. А головне – завжди будемо разом.
Останній аргумент і став вирішальним. Мар’я побігла своїй подрузі та сусідці Ганні повідомити новину, забігла до неї ввечері на чайку. Але та не розділила райдужних надій на гарне життя у місті:
-Ти ж все життя у селі прожила. Не зможеш ти у місті. Так, і Олька твоя стільки часу носа не казала, а тут з’явилася, по мамці скучила. Гроші їй потрібні. А чи не приживешся на новому місці, куди подінешся? Вдома вже не буде.
Переконати Машку вона не змогла. Донька швидко вирішила всі питання і наказала збирати речі, взяти тільки найнеобхідніше, мовляв, потім у її магазині все куплять.
Марії Василівні виділили невелику кімнату з ліжком, невеликою шафою та телевізором. Ставлення доньки якось одразу змінилося. Всі дні вона стирчала в магазині, вечорами приходила втомлена та зла і не згадувала про матір. Ігор усі дні займався своїми іграшками, бабку не помічав, зачиняв двері до своєї кімнати, якщо вона проходила повз. Готувала донька не щодня, і часом старенька сиділа голодна. Але робити що-небудь на кухні дочка заборонила. Марія могла б сходити до крамниці, але пенсію Ольга забирала. Жодних речей їй не купила, і виходила бабуся на вулицю у стареньких осінніх черевиках, хоча вже починало холоднішати.
Одного разу вона заблукала у великому місті, знайшли з поліцією. Так дочка так вирувала і заборонила їй виходити зі своєї кімнати. Одного разу Мар’я захворіла, так навіть відмовилася при лікареві роздягтися: соромно було за стареньку виношену сорочку, запрану вщент. Дочка потім влаштувала прочуханку:
-Ти Що твориш? Я стільки грошей відвалила цьому лікареві.
Мати несміливо намагалася пояснити:
-Так, я б роздяглася, тільки соромно мені стало, сорочка зовсім виносилася до дірок. А ти мені нову так і не купила.
Ольга вибухнула:
-Ти Хочеш сказати, що я нічого тобі не купую? Так, тільки й робиш, що випрошуєш чогось. Живеш на всьому готовому. Чого тобі не вистачає. Інша раділа б, а тобі все не так. Через тебе у мене та з Ігорем стосунки зіпсувалися, бо ти скрізь суєш свій ніс. Не подобається – їдь.
-Так, куди ж я поїду? Дім мій ти продала.
-До подруги нерозлучний їдь. Прийме, не вижене ж надвір.
І вибігла з її кімнати. Бабуся тихенько заплакала, зібрала в стареньку сумку свої дрібнички і, не прощаючись, пішла. Вже вечоріло, автобуси до села вже не ходили, і Марія Василівна попленталася на шосе. Ніхто не зупинявся, тільки один хлопчина на стареньких «Жигулях» пожалів бабусю, погодився підвезти до розвилки на село.
Від роздоріжжя потрібно було йти ще 2 кілометри. Було темно. По землі мела поземка, ноги ковзали обмерзлою дорогою.
У хаті Анни було темно. Беглянка постукала у вікно. На кухні спалахнуло світло. Господиня спитала:
-Хто там ночами вештається? Чого треба?
І почула знайомий голос:
-Нюра, це я.
Після відходу матері справи в Ольги пішли дуже погано. Спочатку застукала свого співмешканця з якоюсь бабою в їхньому ліжку, потім і бізнес розладнався, довелося продати його дешево.
Вона сиділа одна у своїй великій квартирі і плакала:
-Мамо, пробач мені. Я так тебе образила. Все втратила. Навіщо я тебе вигнала? Адже рідніший за тебе в мене нікого не було і не буде.
Через пару днів вона пройшла повз свій будинок і постукала до Анни. Та вийшла надвір:
-Явилася? А мати-то як на тебе чекала. Всі очі переглянула.
-А де вона? Я по неї приїхала.
-Пізно схаменулась. Померла Маша. Я ж дзвонила тобі, та ти не відповіла.
Сльози застилали очі Ольги, коли вона йшла на сільський цвинтар, а губи весь час шепотіли.
-Пробач мені, матусю …
