П’ять років тому мені виповнилося 24 роки, і я зустріла свою любов. Здавалося, що я на сьомому небі від щастя, і ця ейфорія ніколи не закінчиться. Але, життя – не просто річ, їй байдуже, яким правилам та принципам ти підкоряєшся, вона завжди приносить свої неприємні сюрпризи.
І я дочекалася цього! Моя зустріч з майбутнім чоловіком була настільки випадковою та не обіцяючою, що в її наслідки складно повірити. Як виявилося згодом, ми вчилися в одному інституті, але навіть жодного разу не обмовилися словом один з одним. І ось, десятихвилинна розмова та дружнє рукостискання занесло нас у несподіваний вир емоцій.
Спілкування в соціальних мережах, телефонні розмови і ось наступило наше перше побачення. Наші стосунки розгорталися доволі швидко та емоційно. Ми весь час говорили про спільне майбутнє, про дітей і як підсумок — я дізналася, що при надії. Наші стосунки ми оформили через рік після їх початку.
Моя любов була беззаперечна та сліпа, я не хотіла навіть звертати уваги на його спосіб життя. Я всіма силами намагалася його змінити, оточити тотальною турботою, увагою, любов’ю. Але, як виявилося згодом, манери, характер та звички мого чоловіка виявилися настільки сильні, що я просто з ними змирилася. Я продовжувала його палко кохати, незважаючи ні на що! Пройшло 9 місяців, і в день появи нашої донечки у приймальному відділенні, мій чоловік стояв побитий, після чергової хлопчачої розбірки.
Ви просто не можете собі уявити, що таке переїзд в інше місто. Там, де тебе ніхто не чекає. Було зовсім не просто, але ми впоралися. Почали облаштовуватися на новому місці, я подарувала йому сина. Але спокійне життя на новому місці було недовгим. Почали втручатися родичі мого чоловіка, і ось, ми знову збираємо речі. Знову нове місто, нове житло, нові люди.
