Артемчик навчався у третьому класі. Після уроків він був якийсь дивний, хоча не хотів відповідати на мої запитання що ж трапилося.
А я собі всю голову зламав від думок, що мою дитину ображають в школі. Ясність до нас прийшла за вечерею. Син вирішив таки поговороти.
Ми якраз їли, як син промовив фразу, від якої я ледь не вдавився.
– Мамо, скажи чесно хто мій тато? – сказав Артемчик з дуже серйозним виразом обличчя.
– Як хто твій тато? Сину, ти що? Ти рідного тата забув? – відповіла дружина.
– Я сумніваюся що цей мій тато – справді мій тато. Я цілий день над цим думаю. Можливо ти забула і мій тато хтось інший? – продовжив син.
Я ж ледве проковтнув їжу і почав кашляти. А далі за цим діалогом мовчки спостерігав із широко розплющеними очима.
– Синку, чому ти вирішив, що твій тато хтось інший?
– Як чому? Мені це вчителька сьогодні сказала. – сказав Артемчик і побіг ображений у свою кімнату та зачинився.
Ми з дружиною сиділи мовчки, а потім вона зателефонувала вчительці сина, що вияснити що за маячню дитина каже. До слова, ця вчителька ще й мене вчила і страшно мене не любила, бо я постійно балувався і не слухав.
Виявилося, що наш Артемчик розв’язував біля дошки якийсь приклад. І лише він один знав, як же правильно це робити. Інші дітки робили помилки.
Тоді вчителька похвалила нашого сина і сказала: “Артемчику, ти точно не син свого батька. Он, який розумник. А твій тато не хотів зовсім вчитися”.
Ми так довго над цим сміялися з дружиною. У нас просто сльози лилися з очей від сміху.
От тільки як нам пояснити синочку, що я його тато і що вчителька просто його похвалила. Як це донести маленькому хлопчику?
