Марія молода і красива чекає коханого хлопця з армії. Мріяла, як зустріне його на вокзалі, яке потім красиве в них буде весілля. Залишилося почекати пів року, і Михайло завжди буде поруч. Та не так склалося, як мріяла. Одного разу друг коханого запросив її попити кави в кафе, поговорити про Михайла. Марії не подобався його друг, але відмовити не чемно. Тому прийшла. Посиділи, випили кави, дівчині стало зле. Руки ноги неначе не свої. Анатолій (друг коханого) уважно стежить за кожним рухом Марії. Потім піднявся, взяв дівчину за руки, і майже на собі потягнув до виходу. Марія не пам’ятає більше нічого.
Прокинулася, повернула голову, в середині все похололо. Поруч спав Анатолій. Марія лише тепер зрозуміла навіщо він запросив її, мабуть, там в кафе підc ипав їй щось в каву. Встала і пішла. Дома сказала батькам, що їде в інше місто, потім дасть знати де вона.
Минуло п’ятдесят років. В Марії не впізнати ту красуню, якою була колись. Сьогодні їй сімдесят. Вона одна у квартирі. До неї не їдуть діти. Сина, котрий народився після тієї ночі з Анатолієм, Марія так і не зуміла полюбити. Хлопець відчував прохолоду матері, тому в сімнадцять років поїхав поступати вчитися. Більше про нього не чула нічого. В той час зустріла Марія чоловіка, з яким нарешті була щаслива. В них народився син Віктор. Всю нерозтрачену материнську любов Марія направила на молодшого сина. Не помітила, коли з нього виріс егоїст. Віктор пішов від батьків у двадцять років, шукаючи кращого життя. Чоловік Марії помер раптово, п’ять років тому.
Наразі Марія одна сидить, перебирає фотографії, сумує за минулим, якого не повернути. Лише тепер згадала про старшого сина і про те, як обійшлася з ним. Як склалося його життя, чи згадує він свою матір? Марія сиділа і молилася, просила прощення за гріхи, які скоїла упродовж свого життя. Шкода, що не можна повернути життя назад. Все було б інакше.
