Поліна Сергіївна вимкнула чайник, що сердито кипить на плиті, і заварив ароматного чайку. Перевірений часом багаторічний ранковий ритуал миттєво прогнав залишки сну. Чарівним чином випарувалася, і вже звична вранці, головний біль. Літня жінка подула на напій і потяглася до високої скляної вази на столі. Пошаривши всередині сухенькими пальчиками вивудила. жовтий льодяник у прозорій обгортці. “Остання” – сумно подумала про цукерку відправляючи її в рот.Піднялася і з цікавістю зазирнула у холодильник. Втім, правильніше було б сказати в морозилку. З деяких пір продукти були тільки там.
Холодильну камеру можна й не відкривати: сири, ковбаси, фрукти, йогурти – це недозволена розкіш для пенсіонерки. Так що, ковзнув поглядом по спорожнілих полицях морозильної камери, Поліна Сергіївна прикро нахмурилася і зачинила дверцята. Перевіряти запаси круп на поличці над плитою не було сенсу. Вчора ще зварила на сніданок останній пакетик вівсянки.“Всі продукти під’їдені, значить треба йти в магазин” – З досадою уклала вона і човгаючими кроками поспішила до кімнати. Там у лаковій скриньці, причаївшись у надрах допотопної радянської стінки, зберігалися відкладені гроші. Витягла заповітну коробочку з вигадливим розписом і зазирнула всередину.
З кожної пенсії бабуся обов’язково відкладала по кілька невеликих купюр у заначку, щоправда, сума все не збільшувалася. Життя є життям постійно підкидає сюрпризи, за які доводиться розплачуватися відкладеними заощадженнями. То кран потече, то терапевт нові таблетки від тиску випише, як сьогодні продукти закінчуються. Не розрахувала, а до пенсії ще три дні.
Видививши з заначки п’ятисот рублевий папірець Поліна Сергіївна зачинила кришечку, дивитися на залишок не хотілося, тільки нервувати зайвий раз там зовсім крихти. Зате з пенсії зможу відкласти більше, а зараз провізією закуплюся, коли все закінчиться. Літня жінка мала оптимістичний, безжурний характер, тому шукала плюси навіть у похмурих безвихідних ситуаціях.
Ось і зараз необхідність вийти на вулицю вітряним квітневим ранком, вирішила компенсувати можливістю подихати свіжим повітрям та пройти необхідні для здоров’я три тисячі кроків. Саме з цих міркувань відстань до супермаркету вирішено було подолати пішки. Весна хоч і несправжня ще, але пташки щебечуть, і холодний вітерець не завада, що ковзає по обличчю, боязких променів сонечка.
Але як не намагалася хохориться старенька, за півтори зупинки до супермаркету неабияк змерзла. Тому, коли за її спиною зімкнулися скляні автоматичні двері торгового залу, зупинилася вдаючи, що розшукує щось у невеликій полотняній сумці. Посунулася ближче до кондиціонера, що випускає потоки теплого повітря. Постояла пару хвилин відігріваючи змерзлі пальці, зиркнула спідлоба на охоронця, що дивився на неї, і схопила візок.“Ну от і погрітися не можна”, – подумала гнівно. “Підозрівають чорт знає у чому”. Задерши вгору підборіддя Поліна Сергіївна гордо попливла у продуктовий відділ. Ось тут і почалося для літньої жінки справжнє кастрономічне катування.
“Ну ось хто так продукти розставляє” – думала вона, намагаючись не дивитися в бік рівних рядів ковбас, що висять копчених. Ніс залоскотали спокусливі запахи, а рот сам собою наповнився слиною. Але згадавши слова лікаря з популярної медичної телепередачі, вона твердо пройшла повз прилавка. “Копченості, перший у ворог підшлункової залози, а вона мені потрібна здорова”Поліна Сергіївна цілком могла пишатися собою. Перший кордон спокус був героїчно пройдений. Але тут як на зло почався м’ясний відділ. Бабуся не змогла відмовити собі в задоволенні хоча б помилуватися красивими шматками м’яса, викладеними під склом.
“Шийка, грудинка, мармурова вирізка, м’якоть на кісточці”. Літня жінка з незалежним виглядом пройшлася вздовж вітрини. “Не можна показувати зацікавленість, бо продавщиця прив’яжеться, поставить у незручне становище”. Думала тривожно штовхаючи візок перед собою.Вона поспішала в бакалею, молочка та сири залишили Поліну Сергіївну байдужою. Колись вона дуже любила голландську з величезними дірками, але тепер вважала, що все це пустощі. Вік змінює смакові уподобання, а може не вік, а розмір пенсії. Так чи інакше, але літня жінка стрімко промчала повз спокусливі прилавки.
Вдалині вже з’явилися стелажі з крупами, коли вона на всіх вітрилах увірвалася в рибний відділ. “Коли він встиг тут з’явиться?” запанікувала старенька. “Вічно всі міняють місцями”. Це був удар нижче за пояс. Риба була таємною гастрономічною пристрастю літньої жінки, тому, як заворожена, вона рушила до стелажу з упакованим у вакуум оселедець, взяла баночку тремтячими руками, і дивилася на рівні шматочки риби всередині.
“Господи, як дорого, а колись була найдешевшою рибою. Рубль тридцять на вагу” – намагаючись більше не думати про перелилися.жарким шматочкам, обережно поставила оселедець на місце і буквально рвонула до наступного відділу. Тільки опинившись між стелажів зі знайомими крупами, Поліна Сергіївна полегшено видихнула. Швидко накидала в кошик необхідні Гречку, рис та вівсянку. Почала озиратися на всі боки в пошуках морозильних камер із суповими наборами. “Вони смачніші та корисніші для здоров’я”. Поклала в кошик пару упаковок курячих потрійків.
“Начебто все, можна вирушати на касу, по дорозі звернув в овочевий, а хліб на виході” – скомандував сама собі, і чомусь пішла у бік кондитерського відділу, можна сказати, ноги самі туди понесли. “А все правильно, цукерки-то забула” – прокинулася зла жінка біля прилавка з солодощами.
– Діточку, відрахуй мені тридцять льодяників ось тих жовтеньких, зі смаком лимона.Бачачи, як брови молоденької продавщиці піднялися вгору, Поліна Сергіївна скривилася.
– Діабет у мене, а відмовитись від шкідливої звички сил немає. А лікар дозволила мені одну цукерку на день. – Збрехала не моргнувши оком.
Але ж не розповідати їй, що пенсія купити більше не дозволяє. Коли солодкі бурульки зайняли своє місце у кошику, бабуся нарешті побрела у бік каси. Вона йшла вздовж рядів з розкладеними шоколадками, вафлями та печивом, байдуже ковзаючи поглядом по ласощі. Взятих льодяників цілком вистачить на місяць, а більше й непотрібно, надмірність ця. Ні, іноді з пенсії вона дозволяла собі і шоколадні цукерки, до яких була великою мисливицею, але не цього разу, аж надто сума з собою обмежена.
Поліна Сергіївна в думці порахувала загальну вартість покупок і раптом зупинилася біля стелажу з плитковим шоколадом. Взяла в руки барвисте пакування з намальованими цілісним горіхами.“Може взяти одну?” – поринула в роздуми. “Грошей вистачить”. І раптом у кишені в неї задзвонив телефон. Бабуся опритомніла і вивудила допотопний апарат, сусідка на тому кінці жваво цікавилася чи дивиться Сергіївна новини, у світі жах що відбувається.
– Матвіївно, я передзвоню, у магазині продуктами купуюся. Прийду, все й розкажеш. – Нервово буркнула в трубку і пішла нарешті до каси.Швидко сплатила покупки, відправила чек до них у Холщову сумку і подалася до дверей. Бабуся вже приготувалася виринути з тепла в вогку дійсність весняного дня, як почулося злісне виття контрольні рамки, біля виходу.
Поліна Сергіївна підскочила на місці, з жахом озираючись навколо. Помилки бути не могло, розумний пристрій зреагував саме на неї і очі всіх оточуючих були прикуті до неї. Але найжахливіше, що до бабусі повільно рухався молоденький охоронець супермаркету.“Господи, сором-то який” – подумала вона, намацуючи в кишені ту саму злощасну шоколадку з цілісними горіхами. Мабуть через телефонний дзвінок похапцем вона засунула її в кишеню і не сплатила.
– Миленький.На очах Поліни Сергіївни навернулися сльози.
– Я не навмисне. – простягла йому солодку плитку.
– Телефон задзвонив. Я машинально.Але молодик тільки зло посміхнувся.
– Припиніть. Всі так говорять. Потрапили на крадіжці – доведеться відповідати.Він підхопив її за лікоть і підштовхнув до кабінету охорони.
– Пройдімо, оформлятимемося.
Бабуся забило велике тремтіння.
– Голубчику, відпусти. Адже я не навмисне.Вона неспокійно зашарила в кишені, діставаючи гроші, що залишилися, квапливо перерахувавши тремтячими пальцями.
– Ось візьми, тут на дві такі шоколадки вистачить.Але хлопець лише заперечно потряс головою.
– Пройдімо громадяночка, не треба влаштовувати цирк, зараз наряд викликаю.Поліна Сергіївна склала долоні в благаючому жесті, але хлопець тільки розреготався, підштовхуючи її в спину, він явно насолоджувався безпорадним становищем бабки і своєю значимістю.
Літня жінка, похнюпивши голову, як на ешафот зробила крок у тісне приміщення із закритими жалюзі вікнами. Звук дверей, що зачинилися за спиною, пролунав як постріл. Поліна Сергіївна, як підкошена, звалилася на стілець. Підняла на хамоватого молодика повні сліз очі та завмерла.Обличчя молодої людини різко змінилося і набуло цілком доброзичливого виразу. Без тіні глузування, він діловито звіряв з чеком вивалені на стіл продукти, акуратно складаючи їх у бабчину полотняну сумку. Мигцем глянув у її перелякане обличчя і посміхнувся.
– Ви вже вибачте, за те, що довелося пережити.Покрутив у руках злощасну шоколадку, пискнув апаратом, що знімає штрих-код і відправив її до оплачених продуктів.
– Адже там камери скрізь, і зміна касирів сьогодні не дуже, аж надто люблять новини начальству балакати. – Змахнувши сльози, що покотилися по щоках, простягла йому гроші за шоколад.Але хлопець відмахнувся.
– Перестаньте. Вважайте це компенсацією за незручності. Ну чи подарунком від мене. Що ж я не розумію.Він підсунув наповнену сумку Поліні Сергіївні та кивнув на двері.
– Ходімо, я проведу вас до виходу.А вранці наступного дня задоволена бабуся з насолодою відламала шматочок ласощів і почала смакувати його, прихлинаючи гарячий чай.
Порахувала скибочки, що залишилися, залишалося ще одинадцять штук. “Одинадцять днів щастя”.Жмурячись відзадоволення вона згадала молоденького охоронця і подумала з теплотою: “Все ж таки життя славна штука і хороших людей у ній більше ніж поганих”.Дякую Вам, що дочитали до кінця!Якщо сподобалося оповідання, ставте 👍 і залишайте свої коментарі.
