Минуло вже майже чотири роки. Вже майже чотири роки, як ми розсталися з Андрієм. У шлюбі в нас родився синочок Артем, зараз йому вже три рочки. Після розлучення Андрій повівся дуже достойно. Хоча уся нерухомість була записана на нього, та він купив для нас із сином окреме житло – затишну квартиру, ніколи не затримує виплату аліментів, а сума там досить пристойна – двадцять три тисячі гривень. Оскільки він добре заробляє, то може собі це дозволити. Єдине, що Андрій кожного місяця просить звітувати на що пішли отримані мною виплати, але знає межу – квитанції й чеки не вимагає. Цікавиться життям сина, в курсі його потреб.
Вже бувши розлученою, я пішла працювати на пів ставки, що справлятися з побутовими справами, а також, щоб мати змогу після садочка водити сина на різні гуртки. Звісно, за таку роботу й оплата відповідна – заробляю я не багато, усього п’ять тисяч.
Андрій дуже допомагає. Він щомісяця виплачує нам трохи понад двадцять тисяч гривень. Відклавши певну суму, я навіть можу звозити Артема влітку на море, чи в санаторій. Андрій – татко вихідного дня. Та сина він не веде додому, час проводять на нейтральній території. Водить його у кіно, на ігрові майданчики, кафе тощо – куди вже попросить Артемчик. Мене дуже тішить, що у сина є батько, що він не покинув нас напризволяще і вони, хоч раз в тиждень, але весело проводять час. Я бачу, що він любить сина.
Та не так давно, у мого колишнього з’явилася нова дружина. Зараз вона вагітна і зателефонувала до мене з погрозою, чи з попередженням, якщо це можна так назвати. Вона сказала, щоб я більше не розраховувала на такі великі аліменти, бо коли вона народить дитину, мені доведеться відвикати від безтурботного життя. Пригрозила, що все для цього зробить.
Мене це все дуже обурило. Я б ще постаралася зрозуміти, як би чоловік прийшов і сам усе пояснив. А те, що це зробила його нова пасія, було дуже неприємно. Насміхатися з того, що моя дитина лишиться без грошей – вершина нахабства.
Я добре знаю свого колишнього чоловіка. Він не дозволить, щоб хтось нав’язував йому свої вимоги й наміри, та все одно душа вже була не на місці. Якщо я залишуся без чоловікової фінансової підтримки, доведеться забути Артему про гуртки, які він так полюбив, а моєї зарплати вистачатиме хіба на оплату комунальних послуг, лише найнеобхідніші харчі, й можливо інколи на одяг.
Я не могла більше жити у здогадках і подзвонила Андрію, щоб розповісти йому про нашу розмову з його нинішньою дружиною. Це його неабияк розізлило, я ж казала, що рішення він звик приймати одноосібно і маніпулювати собою не дозволить. Але, що він вирішив стосовно аліментів я так і не дізналась.
Сподіваюсь, любов до сина переможе і він не піддасться на примхи нової дружини, заради нашого Артема..