Того дня в пологовому і місця вільного не було. У одномісні палати положили по двоє породіль. Моєю сусідкою була молоденька дівчина, якій лише кілька місяців тому виповнилося вісімнадцять років.
Вона все дивилася в одну точку або у вікно. Її погляд був пустий і сповнений сліз. Розмовляти вона не хотіла. Та потім таки відкрила мені свою душу.
Вона зустріла своє перше кохання. Хоча я б сказала, що перше невдале кохання. Коли її обранець дізнався про вагітність – покинув. Ще й сказав, що це не його дитина і не знати з ким Ліля проводила ночі.
Вдома Лілю батьки не підтримали. Вони взагалі проганяли дівчину з дому. Не потрібна їм ні дочка, ні нагуляна дитина. Якимось чином Лілі вдалося залишитися вдома. От тільки батьки взяли з неї слово, що вона відмовиться від дитини.
Так ось чому вона сиділа і сльози текли з її очей. Вона ж полюбила своє маля, яке стільки часу росло в середині її животика. А зараз розуміла, що за кілька днів їй доведеться відмовитися від дитини і вона не знатиме її долі.
Та й мій чоловік чув всю цю історію і йому теж було шкода і дівчини і дитини. Тут у мене почалися пологи, ми пішли до пологового боксу. А у Лілі перейми почалися на годину пізніше. Наших малюків ми народили із різницею у кілька хвилин.
Вранці, коли я прокинулася – моєї сусідки не було. Лише стояла записка адресована мені. Я зрозуміла, що Ліля написала відмову від дівчинки і пішла.
Мій чоловік все не знаходив собі місця, а потім сказав мені, що він дещо придумав, але йому потрібно погговорити з лікарем. Я й не уявляю, які аргументи мій чоловік навів, але дитину Лілі записали на нас. Наче у нас народилися двійнятка.
Додому ми поїхали четверо. Зараз нашим дітям по чотири роки. Ми часто гуляємо біля пологового будинку і бачимо нашого лікаря. А він посміхається, адже Ліліна донечка росте у повній родині.
